віть москаль, хоч жив під московським царем. Він такий запорожець, як і я. І москалів любить таксамо, як я. Де ти бачив того, як кажеш, шпіона?
— В моїм аулі, як його вели з Ерзеруму.
— Знаєш, куди завели і чи живий?
— Не скажу. Я й не питав, куди його ведуть. Знаючи добре мого валі, міркую, що він держить вязня на те, щоб дістати окуп. Як вязень ще живий, то він безпечно ще в руках валі… в якійсь глухій закутині, щоб вість про вязня не зайшла до Стамбулу. Як би в Стамбулі знали, що в Ерзерумі вязнять московського шпіона, то зажадали б звіту про нього й валі не міг би торгувати ним на свою користь, не міг би взяти окупу.
— Не міг би ти перевідати, куди мого сина завели? — запитав отець Климентій.
— В сусіднім аулі є чоловік, що вів арнавтів[1] валі з вязнем. Він буде знати бодай перший постій. Решту мусите самі відпитати і по нитці зайти до клубка. Я зараз вишлю гінця по цього чоловіка. Завтра досвіта буде вже тут і розкаже вам, що знає… Або ні. Ніхто не повинен знати, що ви йдете визволяти вязня, що між вами і нами є щось спільне. Я сам поговорю з тим чоловіком, і все те, що він мені скаже, переповім вам… Ви здорожені і я втомлений. Пора спочити. Я відійду. Служба заведе вас до ваших кімнат.
На другий день Ор-бей попросив до себе самого Сивенького.
— Мій гонець вже вернувся, — промовив. —
156
- ↑ вояків
