гато можуть боргувати. І силою не візьмеш від них, бо що мають, то ховають перед нами, як перед злодіями.
— Чи в Бурді можна купити кілька килимів і якої посуди? Ти даєш нам порожні кімнати. Нема на чім сісти, на чім спати.
— Покажу тобі крами, але не піду з тобою, бо купці не показали б тобі нічого. Вони потерпали б, що я схочу ті речі взяти собі на борг і сказали б, що не мають ніякого товару.
— Я сам піду до міста і найду тих купців.
— То добре.
— Я піду до мутеселіма і скажу йому, яких маю гостей. Бурда кріпость, отже мутеселім мусить знати, хто сюди приїхав і лишається тут якийсь час. Що сказати йому, якби хотів запросити тебе до себе?
— Скажи йому, що я хочу бути в нього. Запитай, чи прийме мене.
— Він кожного прийме, і кожний, що в Бурді задержиться на пару днів, повинен у своїм власнім інтересі відвідати його. Але…
— Що… але? Він не кожного прийме ласкаво?
— Він прийме кожного, але й він не дістає своєї платні. Як не буде у нього яких купців з дарунками, то наїсться сорому, бо не буде могти гідно прийняти такого гостя, як мір-і-ліно.
— Якось то буде. Йди до нього і зголоси нас.
Селім-аґа відійшов. Мерсіна пішла дальше мішати брагу в казані.
— Чи вже можу говорити? — спитав Мортон. — Думаю, що лишаємося тут…
169
