— Чи пророк заборонив медицину?
— Ні.
— Отже й вино не заборонене, коли його пє недужий, щоб подужати. Я тобі казав, що мій другий товариш недужий. Ти провідав, що я купив вино. Якби ти був дипломат, то ти зараз доміркувався б, що це вино не нечистий, пророком заборонений напій, а медицина для недужого. У мого товариша нервова хвороба, недомагання шлунка й обезсилення.
— Точно як у мене. Я мому гекімові (лікареві) зараз накажу всипати двадцять пять палок!
— За що ?
— Бо він не знає, яка медицина найліпша на нервову хворобу, на недомагання шлунка й обезсилення. Він каже мені пити юшку з павуків. Дам я йому!… Чи твій товариш уже всю медицину випив? Я чув, що ти купив кілька пляшок.
— Ще не всю. Як позволиш, то пішлю по пляшку.
— Одна вистане? Я дуже недужий, моя недуга застаріла й занедбана моїм гекімом. Дістане двадцять пять!
— Пішлю по дві.
— Дві? Лише дві? На мою тяжку недугу? І Селім-аґа недомагає… Ну, ти також, міркую, не дуже здоровий. Твій товариш, що не говорить, не буде хлептати кави тоді, коли ми заживатимемо медицину.
— Бачу, твій сарай перемінився у шпиталь. До тяжко недужого зійшлися самі недужі. Справді треба багато тої медицини. Селім-аґо! Пішли когось до мене по медицину. Зараз на-
179
