бо аул за згодою анґорського валі й нового валі в Ерзерумі переноситься в Ерзерумщину. Ор-бей закінчив словами:
„Найдальше до року будеш могти виконати твій плян. Не сумніваюся, що відвідаєш мене“.
— Дуже добрі вісті — сказав Сивенький, затираючи руки. — Надіюся, що й тут пощастить нам.
— Вязень тут? — спитав Шамай.
— Є. Цеї ночі хочу звільнити його.
— Наш бей дуже втішиться, як почує про це… Але прочитай решту. Як лист бея до тебе був уже готовий, з Ерзеруму прийшов гінець від казі-аскері і від нового валі з грамотами. Дві такі грамоти Ор-бей посилає тобі. Одну лиши в себе, другу передай мутеселімові.
Сивенький глянув на грамоти. То був наказ до кожного команданта військових відділів, кожного бея, кожного мутеселіма, щоб ерзерумського макреджа, де б він не показався, спіймати, скувати і живого, чи мертвого приставити до Ерзеруму.
— Бей тому дає тобі цей наказ, — додав Шамай — бо чув, що мутеселім у Бурді приятель макреджа. При його помочі злочинець схоче пробратися на Кавказ.
— Може він уже тут?
— Сумніваюся, бо він як пустився сюди, то їде манівцями. Я їхав навправці й тому так скоро заїхав. Може тут буде потрібна моя поміч?
— Хіба посередня. Ти на всякий випадок лишися тут ночувати. Відпічнеш і будеш могти розказати беєві про вислід нашої подорожі. Йди до останньої кімнати. Там найдеш Ковтюків.
186
