Їдучи попід мури міста, Сивенький звернувся до Василя, в однім місці зупинив коня і став плечима до муру.
— В тім місці мур сильно вищерблений, перед ним дерева і кущі так, що з вулиці цеї щерби не видко. Запамятай собі добре це місце, бо туди виведеш Івана. Запамятати легко, бо по тім боці муру дві високі пальми.
Поїхали. Василь добре придивився щирбі, кивнув головою на знак, що памятає і товариство виїхало з міста.
— Добре дивися, куди їдемо, бо Івана поведеш вночі і вночі вертатимешся до міста. Очевидно, також тою щирбою в мурі.
Товариство зїхало з дороги й пустилося в ліс каменистим потіком. По якімсь часі виїхали на галявку.
— Відси зачнемо шукати місця на сховок для Йвана, — промовив Сивенький, зіскакуючи з коня. — Ти, Василю, лишишся тут з кіньми й жди нас. Ви, — звернувся до Мортона, — йдіть на право, я піду на ліво. Хто з нас скорше знайде догідне місце, вистрілить з пістолі.
Оба щезли в кущах. Минуло пів години, Сивенький не знайшов іще доброго місця. Вже пустився в бік, де щез Мортон, але недалеко гукнув стріл. Пішов туди і вийшов на маленьку полянку, де стояли три великі, старі дуби. Став під одним дубом і почав оглядатися, наслухувати. Коли так думав, де б той Мортон міг бути, гукнув другий стріл, над його головою. Глянув у гору і побачив Мортона, що сидів на гиляці дуба й курив люльку.
— Як ви туди вилізли й чого? — запитав.
188
