Перейти до вмісту

Сторінка:Будзиновський В. Пригоди запорожців (Краків, 1941).djvu/188

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Виліз по цім дубчаку, що росте біля свого старого тата. З дубчака на цю гиляку.

— Та чого?

— Бо тут добре місце на сховок. Ось тут над цею гилякою діра, дуб дуплавий. Ми всі могли б тут влізти, і ніхто не знайшов би нас. Лиш треба дати зо три поперечки, щоб Йван міг вигідно сидіти, дожидаючи нас.

Сивенький поліз дубчаком до Мортона і встромив голову в дупло. Сховок був справді добрий. Пішов по Василя й усі три стали робити з галузок поперечки. Коли вже все було готове, пустилися до міста.

— Знайдеш дорогу вночі? — спитав Сивенький.

— Знайду. Щоб ліпше затямити, я поведу вас тепер аж до щирби в мурі.

Василь показав, що добре запамятав собі дорогу.

На порозі хати привітав їх Селім. На його лиці була тривога.

— Ефенді! — промовив. — Ходи до хати, мушу тобі щось сказати, але в чотири очі.

Коли йшли до кімнати, Сивенький побачив Мерсіну. Вона хлипала, позираючи боком на нього.

— Погано! Нещастя! Макредж тут, — промовив Селім, коли вже були в його кімнаті.

— Це справді нещастя, але для макреджа. Чи ти його приятель, що так затривожився?

— Це твоє нещастя і моє, бо я твій приятель. Мутеселім просить тебе до себе. Що з того вийде? Що з того вийде?

— Дістанеш одного арештанта більше.

— Знаю, що дістану. Буду мусіти замкнути

189