лишилися тільки Мортон і Сивенький. Оба лежали звязані. Сивенький промовив:
— Добре бодай це, що ми оба в купі. Може вигадаємо якийсь рятунок. Між ушкалами маємо союзника. Може дістанемо їх більше. Один ваш матрос Нуман лише про око пристав до ушкалів. Щастя, що то не він лишився тут у каюті тоді, коли ви мали вільні руки. Ви були б провалили голову вашому прихильникові, що хотів рятувати вас.
— Не дуже вірю в його прихильність. Чому досі не прийшов сказати нам це?
— Не було нагоди. Мені вже сказав при першій нагоді. Очевидно, не словами, а поглядом. Я надіюся дістати між ушкалами ще одного, або й двох потайних союзників. Між ними є два українці.
— Як вони вже раз пустилися на такий промисл, то вони мабуть гірші від самих турків. Перевертні звичайно найлютіші собаки проти своєї власної крови.
— Я про них не думаю так зле, бо ще не знаю, що їх загнало між ушкалів. Ви звербували їх у Солуні, отже вони може будуть останні в тій стороні з розігнаних на всі вітри запорожців. Коли то запорожці, то я легко доберуся до їх душі… Ов!… Чи не заноситься на бурю? Яхтом сильно гойдає.
В тривожнім вижиданню минала година за годиною. І день минув і ніч минула. Яхт гнав скаженим летом усе вперед і вперед. Ушкали силкувалися справити корабель у якийсь затишний закуток, але вітер не дав. Аж коли минула друга ніч, море втихомирилося. За ввесь той час вязні
27
