Під рогачкою сїла душа відпочати. Не так сама мандрівка змучила її, як ті муки, що куди лиш поверне, приносить нещастє, що люди мруть, гинуть як мухи і проклинають єго.
Над'їхала фіра і станула в рогачцї. Стоїть, а жид не виходить. „Жиде! — крикнув фірман — бери за рогачку!“ — Крикнув раз, другий і третий, але нїхто не вийшов. Фірман вже хотїв затяти конї і їхати дальше не заплативши рогачки, але ґазда, котрий бояв ся якої напасти, казав єму злїзти і занести мито до буди. Фірман злїз, копнув двері ногою і влїз до хати. Вийшов відтам блїдий, нїмий. Батіг і гроші вилетїли єму з рук.
„То що таке?“ — питає ґазда.
“І тут вже прийшла холєра — каже фірман. — Жида, жидівку і четверо бахорів вже чорти вхопили. Пяте жиденя єще стогне в бетах“.
„То вже і тебе холєра певно вчепила ся“ — крикнув ґазда — і щоби фірман не всїв на фіру, вхопив віжки, завернув і пігнав назад, лишаючи фірмана на місци. Фірман сконав таки в очах хрунївської душі. Надійшли люди з села, а побачивши трупа, втїкли назад, але таки від холєри не спасли ся… Забрали повітрє з собою. За хвилю заграли дзвони, взиваючи людий до молитви.
