тему, квітень 1937 р.). Протягом 30-х років його солоспіви виконували В. Тисяк, О. Бандрівська, М. Голинський, І. Синенька-Іваницька, І. Прийма-Шмериківська, М. Сабат-Свірська, М. Дуда, Є. Зарицька, Т. Юськів. Виконувалися хорові твори “Наймит” (Львівський Боян) і “Був май” (Сурма, 1933 р.). Звучала музика Н. Нижанківського й за межами Галичини, зокрема хор “Наймит” (Вінніпеґ, 1938 р., хор під орудою П. Маценка), Варіації на українську тему (Л. Колесса в Києві й Харкові в 1929 р. та в Лондоні в 1937 р.), солоспіви (I. Прийма-Шмериківська в Парижі в березні 1930 р.), М. Дуда у Відні в червні 1939 р.).
Чимраз більшу увагу звертає на творчість Н. Нижанківськото музична критика. Так рецензуючи концерт вечора “Червоної калини” (20 січня 1930 р.), Б. Кудрик позитивно оцінює солоспіви “Прийди, прийди” та “Засумуй, трембіто”, підкреслюючи в них грунт здорової мелодики й традицій Шумана, Брамса й Вольфа, поєднаний з щиро-українською наспівністю. Не зовсім сприймаючи синкопованість теми коломийки для фортепіано, твір у цілому рецензент характеризує як “музику шляхотну, а заразом і доступну для широкого загалу”[1]. Той же автор у статті “Поезія Шевченка в музиці” згадує Н. Нижанківського з його “коротенькою жартівливою пісенькою “На городі пастернак” з “Гайдамаків” Шевченка на мішаний хор — але як же майстерно написаною! Це зразок нового, життєрадісного підходу до Тарасової поезії”[2]. А. Рудницький, характеризуючи солоспіви Н. Нижанківського, підкреслює їх стилістичну близькість до музики В. Барвінського, відзначає їх ліричність, доведену до пафосу, особливо виділяючи “Жита”, як найбільш вдалий твір[3]. Були й рецензії з дошкульною критикою, як наприклад відгук на виконання хору “Наймит” (“Львівський Боян” під кер. М. Колесси) та солоспіву “Поклін тобі” (М. Голинський в супроводі оркестру): “Слухаючи, як великий чисельно хор мучився з труднощами, що їх ставляє йому композитор, жаль було композитора й диригента… Друга композиція Н. Нижанківського… мала більше щастя у публіки, чи не найбільше з усього вечора і поранку! Якісно вона куди скромніша за першу. Н. Нижанківський це, до певної міри, музичний Богдан Лепкий; поза знанням свого ремесла, як добрий музик, він легко попадає в сентиментальний тон “давніх добрих часів” з поезією галицького попівства”[4].
