У творчості перешкоджала йому постійна боротьба о кавалок хліба на прожиток. Бракувало радісної безжурности. Мимо своєї блискучої веселости в товаристві був песиміст.”[1] Про нерівність та імпульсивність творчої праці Н. Нижанківського неодноразово згадує В. Барвінський: “Та на жаль не так то велику кількість його творів треба виправдати не тільки його затяжною недугою, але й його видатною і живою працею часто “для хліба” в інших музичних ділянках”.[2]
Огляд творчості Н. Нижанківського за жанрами природньо розпочати з фортепіанних творів. Автори, які висловлювалися з приводу музики композитора (В. Барвінський, В. Витвицький, А. Рудницький, Д. Гординська-Каранович та інші), неодмінно підкреслювали роль фортепіано як інструменту, з допомогою якою він висловлювався особливо часто, безпосередньо та інтимно. Саме у фортепіанних творах можна спостерегти найтиповіші риси музичної мови композитора.
Найбільш раннім фортепіанним твором Н. Нижанківського, який дійшов до нас, є “Вальс” до-дієз мінор (1917). Це невелика, без особливих художніх претензій п'єса написана в доволі своєрідній тричастинній формі: крайні частини період (за першим разом варіаційно повторений), середина ж розвинена більше, ніж того вимагають канони форми, містячи нову тему в Ля мажорі, розвиваючий хід з транспонуючою секвенцією (12 тактів) на крещендо і замикаючий хід на елементах першої теми (22 т.), який, спадаючи з кульмінації, виконує тут роль зв'язки до репризи. Обидві теми малохарактерні у своїй мелодиці, побудовані на інтонаціях побутових вальсів і меланхолійно-сентиментальним виразом немов виростають з старогалицької пісенності. Відповідно використані й типово романтичні гармонічні форми (домінанти й подвійні домінанти з альтераціями й секундовими затриманнями), які надають цій ліричній п'єсі сентиментального відтінку.
Тип ліричної настроєвої п'єси має своє продовження в творчості композитора. Це два твори з слідами автобіографічності: “Відповідь на картку з Мадриду” і “Спомин” (написані у празький період). Перший з них 13-тактова мініатюра на мотив питальної інтонації з 6-ти звуків, який повторюється сім разів у різних гармонізаціях. З допомогою енергійної перегармонізації мотиву з використанням експресивних гармонічних засобів (еліптичних послідовностей, відхилень у далекі тональності) композитор ліпить виразний “сюжет” п'єси з яскравим кульмінаційним спалахом.
