Сторінка:Булка Ю. Нестор Нижанківський.djvu/28

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

II-тактової побудови (19/II), яка розпочинається не з тоніки, а з відхилення у субдомінанту, приводячи до тісного злиття двох складових побудов. Основний зміст лаконічної теми середньої частини типу тріо, яка носить дещо нейтральний кантиленний характер, полягає в її тонально-ладовій хиткості, приховуванні тоніки, розімкнутості структур, що й компенсує відсутність нової тональності. Вінцем розвитку є сильно динамізована реприза, яка містить дві побудови: розвинений розробковий епізод з розлогою в просторі трипластовою фактурою і основною кульмінацією п'єси, та репризу II-тактового початкового періода. Таким чином, твір сприймається як майже безперервний танцювальний вихор з короткочасним кантиленним контрастом.

У “Коломийці” композитор повторює складну тричастинну форму, значно розширивши можливості розвитку за рахунок варіаційної повторності початкової 8-тактової теми в крайніх частинах. Монотонність від цих численних повторень переборюється створенням ефекту парних періодичностей (8+8), зміною ладового нахилу (чергування мінорних проведень з мажорними) або тональності (Фа-дієз мажор — сі мінор) в парах і введенням розробкових епізодів як кульмінаційних у кожній частині. Так, у першій частині тема повторюється 7 разів, місце розробкового епізоду між 6 і 7 варіаціями. У репризі, в якій 6 варіацій, такий епізод — між 4 і 5 варіаціями. Як і в попередній п'єсі, контраст середньої частини дуже короткочасний (це кантиленна мелодія в Ля мажорі з обмеженим амбітусом, яка не має розвитку, а переходить у коломийку, розчинившись у її моторній ритміці). Тут експресія танцювальної стихії досягається варіаційним розвитком коломийкової теми.

З точки зору творчої еволюції Н. Нижанківського звернення до варіаційної форми в наступному фортепіанному творі було природнім, як продовження праці над технікою розвитку фольклорного матеріалу. Темі Великих варіацій (Варіацій на українську тему) фа-дієз мінор властива мелодика кантиленного типу, поширена в козацьких і бурлацьких піснях. Домінує тяжіння до гармонічного мінору, поміркований темп, розспівна розлогість фраз, підголоскова поліфонічність у фактурі. Співставлення кульмінаційних опор у фразах виявляє виразну і пластичну мелодичну динаміку з кульмінацією наприкінці теми. У рамках самої теми на рівні крайніх частин реалізується варіаційний розвиток: мелодія першої частини, яка має стриманий, дещо споглядальний характер у фактурі, що стилізує хоровий спів у звичному регістрі, у репризі сильно динамізована значно активнішою гармонічною пульсацією і поглибленням фактурного