чотирьох частин, які краще назвати фазами або розділами, поскільки вони не виконують звичних композиційних функцій. Від фази до фази міняються характерні музичні інтонації, які відтворюють зміст віршових рядків. Основою музичної драматургії стає цілеспрямований інтонаційний розвиток, який готує слухача до сприймання заключної фуги як підсумку й основної мети.
Вихідним емоційним полем, яким починається прелюдія, є тяжкий настрій скорботи над долею наймита, приреченого на рабську працю. Цей настрій безнадії й душевного болю панує у першій і третій фазах розгортання прелюдії, втілюючись у них по-різному. У першій фазі (мі мінор) — засобом згущеної хорової фактури, “повзучої” хроматизованої мелодії, в якій кульмінаційні інтонації виникають внаслідок використання характерних ладових тяжінь у мелодії (збільшеної секунди між III і IVв. ступенями мінору, інтонаційного архитипу VIIв,-I-III гарм. мінору, відомого як з європейської музики, так і з українського думного епосу). У третій фазі (ля мінор) — засобом речитативу солістки і своєрідного хорового “аріозо”, побудованого на тих же інтонаціях. Ця музика й створює головний початковий образ. Обидві фази тонально замкнуті.
Друга (мі мажор) і четверта (фа мажор) фази побудовані на поступовому формуванні й утвердженні енергійних, рішучих кварто-квінтових інтонацій заклично-маршового характеру, який в останній фазі виражений сильніше, ніж у попередній. В них втілений настрій надії в тому, що наймит (“наш народ, що поту ллє потоки”) знову стане “міцний і славний” у боротьбі за свою волю. Таким чином, контраст між обидвома інтонаційними сферами проводиться двічі, поступово поглиблюючись (цьому сприяє різниця у тонально-ладовій і фактурній будові).
У фузі — заклик до дії (“Ори й співай…”) та впевненість у перемозі (“І вольний власний лан ти знов оратимеш…”). Образ фуги формується лапідарною двотактовою темою епічного характеру маршового походження. Розвиток у фузі тематично насичений, п'ять коротких інтермедій (від 1 до 3 тактів) майже не відіграють жодної композиційної ролі, за винятком формування гармонічних каденцій. Фуга ділиться на два великі розділи (32 т. / 13 т.). Перший містить експозиційні проведення теми в тональностях До і Фа (17 т.) і розвиткову частину (15 т. в тональностях До, ля, мі, Соль), в якій тема проводиться в оберненні, ритмічних та стретних імітаціях. Заключна частина починається стреттою в тональності мінорної субдомінанти і переходить у стретти у Фа, в поліфонічну тканину яких вплетена нова контрапунктуюча тема — мелодія відомої пісні-гімну “Не пора”. Таким чином,
