— Я огородникъ сего саду, а хто тобѣ позволивъ вступити въ него? Тажь за се жде тебе неминуча смерть! — заговоривъ огородникъ.
— Во̂дъ кого? Може во̂дъ тебе? — запытала смѣючись туркиня.
— Нѣ, не во̂дъ мене, але во̂дъ нашого найяснѣйшого пана…
— Е, якъ во̂дъ него, то се нѣчого! Пан(нерозбірливий текст) свого пана не боить ся…
Старый, почувши ти̂ слова, ставъ мовь громомъ раженый. Во̂нъ замѣтивъ на нѣй дорогій нашийникъ и по̂знавъ, що се не проста рабиня. Не мо̂гъ слова промовити.
— Чого ты замовкъ? — запытала туркиня. — Не лякай ся мене, лише покажи менѣ, куда можна перейти на ту сторону до тебе!
За хвилю була она вже на друго̂й сторон(нерозбірливий текст) озера коло огородника. Довшій часъ розмовляла про щось зъ нимъ.
— Менѣ здає ся, що ты, дѣду, христіянинъ? — промовила.
— Такъ, я христіянинъ-нево̂льникъ! Вже трийцять лѣтъ перебуваю тутъ въ неволи…
— Я во̂дъ разу по̂знала, що ты не турок а то̂лько правдивый типъ козака…
Старый здивувавъ ся, почувши таке.
— Чому дивуєшь ся? — продовжала она дальше. — Не дивуй ся, сво̂й свого духомъ по̂-
