мешканців. Правда із-за браку коштів, робота тут не мала сили широко розвернутись, але цілком пройнята українською ідеєю, дала при такому стані гарні наслідки.
Велике й багате місто Харків не має до сього часу свого місцевого музею, крім обмеженого вузькою метою мійського музея: тількі тепер вже за часів революції, серед місцевих українців виникла думка закласти „Музей Слобідської Украіни“, що мабудь незабаром і здійсниться. В Херсоні істнує „Археольогичний Музей“, але українських річей там небагато. Найдавнійший на Україні Одеський Музей, поруч з гарного збіркою античних річей (переважно зразків кераміки — усе, більш коштовне, одпроваджувалося до Петербургу) має тільки невеличкий український відділ, що вже років 25, як не більш, не набув ані одної нової речі.
Краще стоїть справа на Волині та на Поділлю. В Житомиру, дякуючи заходам „Товариства дослідувачів Волині“ місцевий Музей за останні роки почав організуватись по плану «областного» музея і вже встиг придбати чимало інтересного. Давно заснований тут церковний музей, набравши в перші роки багато цінних річей, потім став на місці; застиг також і «Городецький Музей бар. Штейнгеля». І тут, як це ми вже казали відносно до Чернигівщини, найкраще було-б злучити усі три музеї до купи. Був ще невеличкий музей в Луцьку — невідомо, що з ним сталося; були заходи закласти музей під «истинно-русским» прапором в Острозі — здається, так вони і зосталися тільки заходами. На Поділлю, в Камянці, при близкій участи відомого знавця краю о. Е. Сіцінського, істнує невеличкий церковно-історічний музей, цілком український. Заходи Подільського земства поставити в Кам'янці музейне діло ширше поки-що не довели до скутку, як здається, із за
