Відсунула ся кляпка і велике світло бухнуло на зовнї. Заглядають душі і аж потручують ся, роззявивши роти — так гарно.
Сидять собі при столиках ріжні ґрафи і пани, сидять у гафтованих кафтанах, на раменах мають золоті крилця… Часом той і сей підірветь ся, прилетить до иншого столика, поговорить з тим із сим. Пють вино, військова музика грає. Жити, не вмирати! А кождий з тих панів має на грудях золотом вигафтоване назвиско, яке мав на землї. Одному було Бісмарк, другому Муравєв, третему Плєве, четвертому Столипін, пятому Сембратович, далї Марков, Яворський, Баденї і т. д. Пани і королї осібно, всї, анї одного не брак. Не дивота, церкви будували, служби божі все їм на земли ідуть.
Нарештї підійшов до віконця старець у звіздянім шляфроку, з ордерами всїх царів світа на грудях; а коли ангели почали йому салютувати, зміркували душі, що се святий Петро і почали чухра-
