всі підлеглі їм фабрики. Так, наприклад, перший звіт московського фабричного інспектора було складено на підставі огляду лишень 174 фабрик, а володимирського— лишень 71.
Зрозуміло, при таких умовах фабриканти могли цілком спокійно й безкарно порушувати й обминати вимоги закону.
Як мало не дало робітникові Росії законодавство 80-тих років, проте воно трохи поліпшило його становище, задовольнивши частину найбільш невідкладних його вимог і зменшивши цим необмежений до цього часу визиск праці капіталом. В наслідок цього воно внесло, хоча і не на довгий час, заспокоєння в схвильоване коло робітників, ослабивши страйковий рух, що досягнув найбільшого розвитку в половині 80-х років і проходив в дуже різких і бурхливих формах. Цьому сприяло також ужвавлення промисловости, що почалося в половині 80-их років і збільшило попит на робочі руки та підняло ціну на них. Зв'язане з цим полегчення умов життя робітничої кляси внесло заспокоєння в її ряди.
В другій половині 80-их років число страйків різко зменшилось в порівнянні з першою. Страйки стали відносно рідким явищем і вибухали тільки під впливом грубого порушення закону і умов найму з боку фабричної адміністрації і найбільш яскравих випадків визиску. Страйки цього часу вибухають без попереднього підготовлення і відзначаються малою свідомістю. Вони проходять не досить організовано. Ясно сформулованих вимог у страйкарів нема і в їхніх рядах виникають розходження що до мети страйку.
Лишень в деяких страйках цього часу можна зауважити ознаки свідомости й організованости. До таких страйків належав один з чергових, страйк ткачів в
