ників, про яких члени гуртків знали, що вони є надійні і бажають поповнити в гуртку своє знання. Инших завдань спершу у гуртків не було. На зріст соціяль-демократичного руху вони дивились, як на ступневе збільшування числа робітників в гуртках, в яких окремі робітники шляхом соціялістичних наукових занять виховувалися в соціялістичному дусі. Ці гуртки не втручалися до страйків, що пояснювалось почасти тим, що їхні члени не були ознайомлені з життям робітників.
Такі гуртки, відірвані від практичної діяльности, могли розвиватися й істнувати більш або менш довго лишень в тих місцях, де не було стихійного робітничого руху, де робітників було мало і де в гуртках були головним чином інтелігенти. Там, де таких умов не було, гуртки повинні були силою обставин зміняти характер своєї діяльности. Робітники, що вступали до них, вступали тільки для того, щоб здобути наукове знання, але рівночасно і для того, щоб найти відповідь на питання, звязані з щоденним істнуванням, що виникали серед них. Боротьба шляхом страйків і умови життя та праці на фабриках для робітників не були такими одірваними і чужими, як для інтелігентів, ватажків гуртків. Ці питання для них були близькою, своєю справою; визискувані підприємцями вони природньо повинні буди намагатися пояснити собі, як і яким шляхом вони можуть, коли не знищити цілком, то принаймні змягчити і зменшити цей визиск.
Стихійний страйковий рух, що прокинувся в першій половині 90-их років, поставив перед гуртками, що істнували тоді, питання: чи продовжувати їм далі попередню освітню діяльність, чи перейти від пропаганди серед небагатьох найбільш свідомих робітників до широкої, масової агітації, тоб-то до постійного і плянового впливу на робітничу масу на грунті її найближчих економічних потреб. Увесь хід життя і з'окрема політичне пробудження громадянства Росії
