під впливом страхіть голодних 1891 і 1892 p. p. приводили гуртки до широкої діяльности, до активної участи в боротьбі між працею і капіталом. Гуртки крок за кроком, спершу в Вільні і Москві, потім в Петербурзі і ин. містах, поширюють свою діяльність і міняють її характер. Члени гуртків зрозуміли, що для розвитку клясової свідомости серед робітників і для втягнення їх в плянову політичну і економічну боротьбу замало пропагувати серед них ідеї наукового соціалізму, а необхідно перш за все звертатися до робітничої кляси і намагатися втягнути її в боротьбу за найближчі і тим самим для маси найбільш зрозумілі і доступні економічні вимоги. Як тільки маса почне таку боротьбу, вона дуже скоро усвідомить собі суперечність клясових інтересів і зрозуміє, що головного перешкодою в цій боротьбі за поліпшення життєвих умов є сучасний політичний лад: инакше сказати, сама економічна боротьба втягне робітників в політичну боротьбу. При такій постановці завдань мінявся весь характер діяльности гуртків: замісць товариств для самоосвіти гуртки були організаторами страйків і ватажками робітників в їхніх буденних конфліктах з підприємцями, що виникали на грунті питань про заробіток, умови праці і т. ин. Освітня діяльність гуртків залишається, але вона є тепер засобом для підготовки свідомих і освічених агітаторів.
Такий перелом в діяльності соціяль-демократичних гуртків відбувся в 1894 і 1895 p. p. Прийнявши, на зразок петербурзького гуртка, назву „Союзу боротьби ва визволення робітничої кляси“, вони починають відогравати визначну ролю в страйковому рухові, що хутко розвивався і в другій половині 90-их років зріс до небувалих розмірів. Проте перед тим, поки перейдемо до цього руху, необхідно обзнайомитися з тими змінами, що відбулися до того часу в промисловості Росії і в її пролєтаріаті.
