той час, коли населення Росії на 63 %. Під впливом вросту малоземелля в селах, усе більше й більше селян покидало землю і кидалось до міст. Від 1890 p. до 1900 p. по волостних правліннях менше ніж на протязі року видача паспортів зросла від 6.096 тисяч до 8.312 тисяч на рік, а на протязі 2–5 літ від 10.510 до 193.163 на рік. Селяне, що йшли на сторонні заробітки, все рідше починають вертатися на село для хліборобської праці.
Поруч зі зростом міського населення збільшується число робітників. Це видно з таких цифр:
| Число робітників в тисячах на | 1887 p. | 1897 p. |
| Фабриках і заводах | 1.318 ” | 2.098 ” |
| На залізницях | 218 ” | 414 ” |
Отже за 10 літ число робітників зросло на 64 %. Проте далеко більше значіння для дальшого розвитку робітничого руху мала зміна в самому складі робітників. Річ у тому, що в Росії, як і у всіх країнах з капіталізмом, що тільки став розвиватися, робітники спершу набіралися головним чином з селян, приневолених в наслідок малих земельних наділів і других причин, не кидаючи праці на своїх земельних ділянках, шукати для себе в вільний від праці час побічного заробітку, щоб збільшити цей невеличкий прибуток, що давала його їм їхня земля, і цим забезпечити своє істнування. Такі робітники, вступаючи на фабрику, залишались хліборобами, що кидали землю тільки на короткий час і регулярно, кожного року, як починалася на селі праця на полі, верталися з фабрик назад на село. Живучи й працюючи в місті, вони не розривали своїх звязків з землею. Клясова свідомість серед таких робітників не могла виникнути і розвинутись: хоч які малі були їхні наділи, все ж вони залишались власниками, і через те питання про збільшення їх наділів інтересувало їх значно більше, ніж питання про поліпшення умов праці і життя робітників на фабриках і заводах.
