бочого дня, писала: „Теперішній робітник вже не той. Можна побоюватися, що справа не закінчиться нинішніми великими страйками, характерними нечуваною ще досі витриманістю й силою, дісціпліною, зовнішньою пристойністю і ясним формулуванням вимог що до зменшення робочого дня. Легко можна чекати нових страйків, які буде тяжче й тяжче полагодити, бо немає сумніву, що досвід буде об'єднувати робітників в щораз краще, організовану масу“. Про зріст свідомости серед робітництва говорить спеціяльно жандармськими висловами і шеф жандармів кн. Святополк-Мірський в записці, що стосується до 1901 p.: „За останні 3–4 роки з лагідного руського парубка виробився своєрідній тип напівграмотного інтелігента, що вважає своїм обовязком заперечувати релігію і сімю, нехтувати законом, не слухати власти й кепкувати з неї“.
Не вважаючи на зріст свідомости серед пролєтаріату, робітничий рух в цей час мав характер, переважно, економічної боротьби і змагав до того, щоб досягти поліпшення умов праці і становища робітників. Робітнича маса не ставила перед собою такої мети, що була б злочинною з погляду державного ладу. Робітнича маса не порушувала питання про свої політичні права і не заявляла претенсій на участь в державному управлінні. Лишень в дуже рідких випадках серед робітництва з'являлись прояви свідомости звязку між їхніми економічним становищем і політичним ладом. Виїмком в цьому відношенні був польський пролєтаріят. Ми бачили, що вже в першій половині 90-тих років польський робітничий рух ставить перед собою, поруч з економічними завданнями, завдання політичні. В другій половині 90-тих років революційність робітничих мас зростає. Святкування 1-го травня стає явищем, що повторюється кожного року. Часто повторювались вуличні демонстрації, які виникали з ріжних причин: з приводу відкриття в Варшаві памятника великому
