Сторінка:В'ячеслав Липинський. «Нова Зоря» ідеольоґія гетьманців (1929).pdf/2

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


нівських столах і Володимира Великого і Мудрого Ярослава? Чи не до півночі і сходу тяготіли весь час Галицько-Володимирські князі, бачучи, що нема на місці цементу, що держав би при купі безідейне, безспринципне, шукаюче тільки „користей і задоволення“ боярство, яким вони правили? Чи довго удержалась українська державна ідея Хмельницького, коли не стало його кулака, що відвертав тодішніх українців від „користи і задоволення“ та гнав їх в бій за здійсниму може лиш для їх внуків ідею? Чи богато українців пішло за ідеалістичним поривом Мазепи? І що нині діється з модною ще кілька літ тому назад українською ідеєю державною?

В одному має слушність п. Томашівський. Тепер дійсно зловживають люди ідеями, та серед українців дійсно панує велика розбіжність ідей. Алеж на ці лиха є тільки одна рада: ширити в українськім громадянстві культ державницької ідеї в такій формі, в якій ця ідея може бути здійснена (звідси наша монархічна форма української державницької ідеї). Проповідуватиж замісць того безідейність, це значить остаточно здеморалізувати українське громадянство. Бо на безідейности заробляють люди у всякому разі значно більше і значно лекше, ніж на служенню ідеям, а ідейну розпорошеність не можна перемогти раціоналістичним лучшезнайством і осмішуванням ідей. На розум одного професора завжди знайдеться „лучший“ розум іншого професора.

Дальше в основі нашої ідеольоґії лежить необхідність авторитетів в сучасності і культ героїв в минувшині. Без провідних авторитетів, за якими громадянство іде в нинішній день, і без героїв, які освітлюють його шляхи проміннями вчорашнього дня — не можна помислити державної нації.

Коли мова про історичних героїв, то таким героєм для всіх українців є в першу чергу Богдан Хмельницький. Від нього почалося ціле сучасне українство. Без нього сучасних державних змагань помислити навіть не можна.

Цей самий погляд обороняв зрештою і п. Томашівський у своїх передвоєнних історичних працях. Але тепер (гл. „Н. З.“ ч. 24. 1929) Хмельницький для нього це „шкідник на церковній ниві“, „трівкий культ якого неможливий“. Що унія тодішня дуже подібна до т. зв. нині „польської унії“ на Волині — не має нічого спільного з традиційною вже унією в Галичині, про це історик-публіцист „Н. З.“ не вважає потрібним просвітити галицьке громадянство. Видко во імя засади, що добре тільки те, що приносить користь і задоволення, культ Хмельницького був добрий під Австрією і став дуже недобрий у сучасній Галичині. Шкода тільки, що п. Томашівський не повчив одночасно, як при такій змінливості поглядів професорів національної історії можуть появитися серед даної нації історичні герої.

Ще менш, ніж культ Хмельницького, можливий, на думку п. Томашівського, культ Мазепи або Орлика, бо це „повні неудачники“. Герої-ж п. Томашівського, мусять бути обовязково удачниками. Цікаво, як пояснить п. Томашівський читачам „Н. З.“ культ наприклад таких неудачників еміґрантів, як Костюшко або Кошут, що стали, не зважаючи на своє неудачництво, національними героями державних, а не рабських націй.

  (Продовження буде).

В. Липинський.