“Загальна термінологія” [Головин 1987]: в обох працях термінологію розглянуто як учення про терміни, про що вказано, зокрема, в означенні самого поняття [Суперанская 1989: 14]. А вчення, як відомо, – це “сукупність теоретичних положень в якій-небудь галузі знань, система поглядів на щось” [СУМ (Х) 1970-1980: 533], яка наукою ще не є, але яку можна розвинути в самостійну науку.
Таким чином, до недавнього часу термінологію трактували насамперед як: 1) сукупнiсть термiнiв науки, технiки, культури, мистецтва тощо; 2) розділ лексикології; 3) учення про терміни. Зауважимо, що в останньому значенні все частіше вживають синонім термінознавство, котре “є самостійною науково-прикладною дисципліною, що виокремилася з лексикології, ввібравши в себе досягнення сучасних наук” [Симоненко 2009: 9]. Очевидно, що така багатозначність самого поняття “термінологія” є невиправданою, адже один із важливих постулатів цієї науки – прагнення до моносемії. Крім того, це суперечить загальномовній тенденції до вираження різних значень різними формами [Серебренников 1970: 240-241]. Тому, щоб розрізнити поняття ‘сукупність термінів’, ‘вчення про терміни’ і ‘наука про терміни’, доцільно вживати лексеми термінолексика (або термінолексикон), термінознавство і термінологія відповідно. Таке розмежування назв учення та науки має свою традицію: 1789 року засновник сучасної хімії Антуан-Лоран де Лавуазьє змінив написання Chymie (англ. chymistry) на Chimie, щоб відрізнити нову науку хімію від старого вчення (догми) на базі теорії теплороду [Σαραντόπουλος 1997: 325].
Якщо донедавна термінологію зазвичай сприймали як сукупність термінів або напрям чи розділ лексикології, основними завданнями якого є встановлення складу термінів конкретних галузей, їх упорядкування й уніфікація, а також створення термінів для нових галузей [Гуйванюк 2005: 45; Мельников 1991: 3], то нині ж більшість фахівців розглядають термінологію як самостійну науку про терміни [Васенко 2008; Д’яков 2004: 12; Лейчик 2009; Овчаренко 2010: 174]. Міжнародний стандарт “Terminology work – Vocabulary – Part 1: Theory and application” (definition 3.5.2) [ISO 1087-1: 2000] також трактує термінологію як науку, що вивчає структуру, утворення, розвиток і вживання галузевих термінологій, а також керування ними.
А початки термінології як науки заклали незалежно один від одного австрійський науковець Ойген Вюстер і російський термінознавець Дмитро Семенович Лотте, опублікувавши в 1931 році перші термінологічні праці. Також до засновників термінології зараховують Ернеста Карловича Дрезена [Авербух 2006: 224]. Наявність окремої науки про терміни вже не викликає заперечень, більше того – в її межах розвиваються самостійні напрямки та школи. “Однак визнання термінознавства самостійною науковою 27
