Перейти до вмісту

Сторінка:Валер'ян Підмогильний. Місто (1929).pdf/11

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

медних здаля, захоплювали її, і вона зраджувала веселим сміхом свою радість, що там житиме.

Але увага її швидко відхилилась від міста. Вона диви­лась на моторові човни, що бадьоро стукотіли по річці, на човни звичайні, де півголі засмаглі спортсмени вправляли м'ясені й весело хитались на хвилі, що гнав пароплав. Сміливі плавці кидались мало не під саме колесо й радісно гукали. І раптом повз пароплав білим привидом проли­нула трьохщоглова яхта.

— Дивіться, дивіться! — скрикнула дівчина, задивив­шись на незвичайні трикутні вітрила. На палубі яхти було троє хлопців і дівчина в серпанку. Вона здавалася русал­кою з давніх казок, їй не можна було навіть заздрити.

Щоближче до Києва, рух на річці більшав. Спереду лежав пляж — піскуватий острів серед Дніпра, де три моторки невгавуче перевозили з пристані купальників. Місто спливало згори до цього берега. З вул. Революції широ­кими сходами до Дніпра котилась барвиста хвиля юнаків, дівчат, жінок, чоловіків — біло-рожевий потік рухливих тіл, що передчували насолоду сонця й води. Серед цієї юрби не було сумних — тут, край міста, починалась нова земля, земля первісної радости. Вода й сонце приймали всіх, хто покинув допіру пера й терези — кожного юнака, як Кия, і кожну юнку, як Либедь. Місяцями погноблені в одежі білі тіла виходили з в'язниці, розцвітали бронзою в гарячій млості на піску, як загублені десь на нільських берегах дикуни. Тут на мить кожному воскресало первісне голе життя, і тільки легкі купальні костюми нагадували за тисячоліття.

Контраст похмурих споруд над берегом і цього безжур­ного купання здавався Надійці разючим і чарівним. В цих протилежностях вона усвідомлювала розгін міського життя і його можливості. Дівчина не ховала свого захвату. Її слі­пила рябизна костюмів, гама тіл від блідо-рожевих, допіру виставлених на сонце, до брунато-чорних, уже загартова­них у пекучому промінні літа. Вона пристрасно приказу­вала:

— Як це гарно! Як це гарно!

Степан аж ніяк не поділяв її піднесення. Видовисько голої, безглуздої юрби було глибоко неприємне йому. І той факт, що Надійка теж приєднується до того смішного,