Містика — гнила соломина релігійности — остання опора, за яку хапаються ті, що вірили в перемогу царя і отечества.
І монархічні газетки, що з'являються не частіш, ніж колись «катафалки мистецтва» футуристів, читаються й виробляються одними й тими-ж особами, яким начертує свої рескрипти собственноручно на подлинном: «Кирил». Не віриться — невже це може хтось робити ще серйозно?
Студенти нерадянці, шукаючи бази для своїх ідей, плодять недовговічні подвійні номера без продовження різних журнальчиків на гектографі під назвами всяких: «Національних думок», «Громадських голосів», «Січей», «Народніх справ» і т. ин. І так само ті самі-ж їх і читають, не пішовши далі од монархістів і перевищуючи їх лишень кількістю утворів. Бо тут молодість своє бере, люди в більшості з тенденцією до праці, і тому не дають спочинку хоч гектографу. По-за тим, живучи в Европі, всі вони, не знають ні себе, ні її. Европейська культура, навіть чеська, залишається за межами їх уваги й приймання. Те, що у нас на УСРР робиться, вони знати не можуть, а тому вирішують, що не хочуть, що тут нічого немає. Навіть старих досягнень української культури вони не знають і не можуть чимсь себе показати перед чужинцями. Лишається одна кобза та хор з «гречаниками» в аранжировці Кошиця. Звичайно, що чужинці їх після того ще й зневажають, а дають допомогу
