не виходили панни з кімнат, все плакали, аж на лиці спали.
Тоді баба й каже до них:
— Бідні ви, мої панночки. Годі вже вам сумувати, бо зовсім помарніли. Вийдемо в гай походимо, свою тугу хоч трохи розважимо, бо все одно своєму горю не пособимо.
Повела баба трьох панн гаєм, розважала їх, розмовляла та й завела до річки, де сховала човен.
— А гляньте, який ловкий човник стоїть в очереті — каже вона до паннів. — Може-б ми сіли в цей човник, та поплавали трохи?
А паннам все одно — сіли й попливли. Баба все щебече їм, розважає, щоб не журилися, а сама править човником до того берегу, де стоять князеві будинки. Й не счулися панни, як припливли. А там уже було сховано в очереті князеве військо. Сестри були без усякої зброї і змагатися їм було вже ніяк: пішли до князя в бранки. Князь і каже їм.
— Тепер мусите за жінок мені стати.
Порадились панни між собою та й кажуть:
— Що ж, мабуть вже така наша доля — бути тобі за жінок. Тільки дозволь нам перше виносити рік жалоби по нашому лицареві. Як не будеш ти цей рік ходити до
