нас і дивитися на нас, тоді підемо за тебе. А як ні — щоб ти не робив, а за жінок тобі не будемо. Князь з великою радістю погодився. Дав їм три кімнати в будинку, поставив до них наймичку, а сам став жити десь аж в третьому будинкові.
Минуло три роки, як княженко оддав свого першого товариша в науку лісовим людям. За цей час навчився він у тих людей по сліду вишукувати живого й мертвого звіря. Подякував людям, пішов шукати княженка. Знайшов те місце, де вони роспрощались колись, понюхав слід та й довідався зразу, що княженко мертвий. Заплакав, та й думає: „піду, знайду, та хоч поховаю“.
Іде він та й іде. Виходить з лісу другий товариш, що колись пішов внауку до других лісових людей. Перший привітався з ним, та й росказує:
— Немає вже живого нашого княженка. Оце йду, щоб знайти, та хоч поховати.
Засмутився й другий товариш, та й каже:
— Піду і я з тобою.
Пішли.
