Сторінка:Васильченко С. Княженко (1917).djvu/23

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

княженкові до серця. Серце відразу забилося, і княженко ожив.

— Як же я довго спав? — каже він позіхаючи.

А товариші до нього:

— Може й довіку б проспав, коли б ми не нагодилися. Та й росказали йому, що він був мертвий.

Глянув к яже ко по кімнатах — немає ні трьох паннів, ні баби. Догадався тоді, яка то баба жила в їх.

— Це-ж князь підіслав її, щоб вона мені смерть заподіяла, а паннів до нього заманила! — промовив він.

А товариші й кажуть:

— Коли три панни справді у того князя, поїдемо їх визволяти.

Посідали вони на трьох коней од однієї матки, а княженко на стару матку, та й поїхали.

***

Їдуть берегом, дивляться: на тім боці князеві будинки. Перебрели ріку, коней пустили в пашу, сами сіли на траві спочити. Коли приходить до ріки дівчина води набрати. Бере вона глеком воду та й співає: