(Палажка тікає, Тихон за нею гониться).
Палажка. Серед ночі взяв моду вигравати. Це знов хочеш своєю дудкою улицю під хатою наскликати, та бали до ранку нарядить… не дам!
Увіходить Кость, зазирає в комору й лягає на ганку горілиць. Незабаром — за ним Максим з кухлем молока й шклянкою. Придивляється до Костя. Кость босий.
Максим. Це хто тут? Кость?!
Кость. Угму.
Максим. Гуляв?
Кость. Гуляв.
Максим. І добре?
Кость. Добре.
Максим. Щось не видно по тобі.
Кость (після паузи). Ну й клята баба — де вона й узялась на його голову.
Максим. Це ти про кого?
Кость. Жінка Тихонова. Так гарно почав грать, вона прибігла, дудку одняла. (Зразу схоплюється). Ех… прощавай!
Максим. Оце і все?
Кость. Усе.
Максим. Сідай молока зо мною пити.
Кость. (Крутить головою — не хоче).
Максим. Та чого ти такий, немов якась муха табе вкусила?
Кость. А ти чого такий радий? — (Іронично). Слова, мовляв, додержав! Як же — характер! Криця!
Максим. А ти-ж як думав — на вітер казав?
