Горпина (Одпихає). Чого вам треба сюди, ідіть геть! (Тихше). Мати почують.
Кость. Не почують… Ми тихенько…
Горпина (в жарт борониться). Гетьте! Геть!.. (Кость падає з ліси в крапиву — Горпина сміється).
Кость (Ойкає). Мила моя! Це вже можна назвати свинством! ви не бачите, яка тут жалива?
Горпина (Міняючи голос, жаліючи). Бідненький…
Кость. „Бідненький“, а не бійсь в самі колючки турнула. (Тре ногу).
Горпина. Костик! а ви вже й розсердились? Їй-же Богу, я не бачила… (Із спочуттям). Щемить?
Кость. Як огнем пече, дорогая. Ну — та дарма. За те ми з вами з горя „сердце согрѣем жаром взаимной любви“. (Сідає на перелазі, пригортає). Правда?
Горпина. Ой, тихше. Вікно одчинене, мати почують… (Після паузи). Хто був сьогодня на ставу?
Кость. Багато було — а ви чом ж не прийшли? (Із спочуттям). Мати не пустила?
Горпина (Зітхає). Хиба-ж у мене мати як у людей… Ну, а весело було?
Кость. Дуже весело. Там мабуть і ще й досі пооставались де-які.
Горпина. А ви чого пішли?
Кость. Бо вас не було.
Горпина. Еге… Дуріть. Знаю, кого не було. (Прислухається.) Здалося немов говорив хтось. Слухайте: тут тісно нам у двох. Посуньтесь трохи.
Кость. Хиба вам так погано? — я-ж давно сидів з вами в парі.
Горпина. Я боюсь… (Прихиляється.) Слухайте, Костик, чого ви з мене все смієтеся? Ви ду-
