він, клятий катюга, взяв, та й перебив. (Підходить до Тихона, сідає поруч.). Сниться мені, Тихоне, ще я купаюсь. А вода чиста-чиста, та ніби аж срібна. І така тепла, як купіль. Виплила я на берег — коли зирк: їде наш урядник наточанкою, підкрутив уса, та сміючись каже до мене: здорова, Палазю — а чи тепла водиця? Я хотіла обізватись до ньго, та глядь на себе: а я-ж гола-голісінька. Крикнула, та так і присіла в воді… Так мені соромно-соромно.
Тихон. Не віриться мені, щоб так і присіла — не твоєї вдачи.
Палажка (Ображено). Та їй-же Богу — присіла; що то вже я така безстрамниця, що ти мені не віриш. (Голос грізніщає). Та ти мені ніколи не віриш, крива мачада, а як сам…
Тихон. (Перебиває). Ну, буде вже: присіла та й присіла. (Пауза).
Палажка. (Ображено). Ти думаєш, що над твою жінку.
Тихон. Та годі кажу — тебе тільки зачепи.
Палажка. (Після паузи тим-же лагідним голосом). Так я, кажу, й присіла…
Тихон. Кхм!… (Кашляє).
Палажка. (Обурено, веселіше). Та чого ти чмишеш, марюко! — Хочеш, то обскубу на тобі оці твої патли.
Тихон. Розказуй, я слухаю.
Палажка. Не хочу коли так і розказувать. Коли ти відразу на сміх береш… (Пауза). І кудою він уліз шибенник, вікна всі ніби позачиняні були… Як не загуркотить, як не заторохтить на полиці — аж кинулась. То так мені відразу в голову і вдарило: це-ж я забула сметану винести в погребник. Ще тро-
