Палажка. А це-ж кого там мордує під тином? (Встає, підходить. З-під тину всі тікають в сад).
Палажка. Оце так роблять ті вчені та письменні. Це добре понаучувались; нічого сказати. Муж та жона чесну беседу ведуть, а їм смішки, а їм реготи… Ні, добрих батьків діти так не роблять. Уштиві діти і слухать посоромились би, а вони під тинами на підслухи лазять. Не буде з вас людей! Старчоводи нещасні — тьфу!.. (Пішла).
Максим. От так висповідала.
Пріся. То таки й слід: дурієм, як малі діти.
Максим (З осторогою). Ви вже, Прісю, одсердились!
Пріся. Та що з вами зробиш — не хотілось погризтись на останку. Прощавайте! (Сміється). В котрий раз уже сьогодня прощаємось? (Кличе). Костю, ви швидко там?
Голос Костя: Зараз, зараз.
Пріся. (Після паузи). А як у вас тут затишно, гарно. Що, коли б оце ми з вами, Максиме, оженились, та й лишились тут у вас. Ви-б косили, я вязала — вашого батька татом узивала. Як смеркне — вечерю вам варила б, корову доїла…
Максим (Захоплюючись). Прісю — сватайтесь за мене їй бо.
Пріся (Сміється). Ну й гарячка ж ви — вже й запалився.
Максим. А чому б і ні. А то як розїдемось, то й позабуваємо один одного. Ви там за когось чу-
