сипле скрізь гарячими, блискучими бризками. По шляху біжать жваві струмочки — крутяться, підстрибують, танцюють, весело про щось буркочуть.
Пишається проти сонця гай, увесь у блискучих краплях, як у дорогому намисті. Густішою стіною сплелося жито, що почало вже квітувати — пустило із себе дух свого цвіту. Поміж його стеблами заясіли волошки, немов посвітились сині лямпадки. Зажиріли голівки горицвіту, загула бджола. Високо під небом кигикнула чайка, блиснула срібним крилом.
Битим шляхом скриплять вози, лунає бадьорий гомін — люди вертаються з базару.
Веселий шлях: з одного боку дуби — як стіна, з другого — лавою буйні хліби. Здіймає чоловік шапку на возі, милується Божими розкошами.
Із квітника від землянки вибігають на шлях три маленькі, обідрані, бідні примари. Вирядились на шляху дожидають.
— Дядю, дайте гостинця! — тихо, беязко промовив хлопчик.
— Мовчи, —- суворо насварилася на його дівчинка, — стидно прохати: як похвалюсь мамі, то будеш знати!
І всі замовкли, тільки дивились на проїжджаючих пильними-пильними очима.
Проїхали, не помітили.
За возами, спираючись на костур, тюпає жвавенька бабуся.
Вирівнялись у рядок, склали на грудях руки дожидають.
— Здраствуйте! — здоровкаються всі до бабусі й як одно низенько вклоняються.
