Усі вікна городської школи світяться вогнями. Під школою — як на вулиці: пищать дівчата, кашляють парубки, виривається в темряві здавлений сміх. Цікаві голови витикаються на тинах, товпляться коло вікон, звідки визирає у свічках ялинка.
Два городовики по боках парадного турляють у сніг дуже цікавих і самі сміються. Одним заходом уже жартують із дівчатами, що, загавившись, попадали їм у лапи.
А в школу ніяк не пускають:
— Нідзя!
Нідзя, то й нідзя — клопоту мало: буде добре й під вікнами.
А в коридорах та по клясах — у новеньких блузках метушаться школярі.
Найбільш — повновиденькі, свіжі, як яблука, чепурненькі селючата з привітними очима та з м'якою степовою мовою. У чемерках та в свитках тут же підпирають стіни бороди й чуби; гудуть октавами стиха, терпляче дожидаючи, поки почнеться школярське свято.
Батьки понаїздили з сіл.
Стоїть гомін, як на сільському ярмарку. Під гармидер якось забувалось, що це — школа, й хлопці під гарячу руч чесали по-своєму, як чабани.
По коридорах, по клясах гонив вітер високий,
