Живе Левень у трьох довічних панн і добре йому. Панни люблять його, розважають, не знають вже, як і догодити йому. Раз вони порадились між собою, та й кажуть:
— Між вашими людьми так водиться, що вони дружаться по парі. Ми три сестри, три довічні панни, не од людей народились, то нам про це байдуже. А коли ти хочеш одружитися, то вибірай із нас одну собі за жінку, а дві тоді будуть тобі, як рідні сестри. — Левень взяв собі за жінку найстаршу, а дві менші стали йому, як рідні сестри. Потім сестри й кажуть:
— Може ти занудився в гаю без людей, то ми з тобою й на люде підемо. Тільки те недобре, що ми полетимо, а ти не зійдеш з нами пішки. — Тоді Левень згадав про ту шкуру, що дали йому велетні, та й каже:
— Не журіться — я теж полечу з вами.
Потім панни й кажуть:
— Шкода нам нашого будинку кидати пусткою.
Левень згадав про той ремінь, що дали йому велетні, та й каже:
— Не журіться — й будинок полетить за нами.
Привязав він ремінь до будинку, сам сів на шкуру, та й полетіли всі разом з будинком за плечима. Долітають до села, де жив той купець, до якого заходив Левень із золотим черевиком. Осіли вони в тому селі, зайшли до купця й продали йому золоті черевики. Все добро своє оддав купець за ті черевики, а сам взяв жінку за руку, надів сіряка та й пішов з того місця.
Живуть вони там, та й живуть. Раз панни й кажуть Левневі:
