Все, що передумала вона сьогодні про Андрія, всі слова, які готувала до зустрічі, все одлетіло й розпливлося, як марево в тумані: радість прийшла несподівана і зовсім не тоді і не так, як вона вимрівала.
Андрій м'яв козирок… Юнацька соромливість червоно шарувала йому молоде обличчя, проте він видимо бадьорився. Голосно кашляв, швидко говорив, чогось дуже блискучий огник стояв у карих, гарячих од сорому очах.
Сіла Мар'яна мовчки край столу, як крізь сон слухає, що говорив Андрій. Казав він, що з тіткою Настею вони давні знакомі, що не раз і раніш забігав він провідати тітку Настю. Тепер побачив світло в хаті й заскочив випити молока…
Солов'їв послухати, — їх-же тут така сила.
Мар'яна помалу знизу підвела на його очи, подивилась пильніше й промовила стиха, лукаво:
— Чому не приходили так довго?
Андрій спалахнув, як жар.
— Хіба ви знали, що я прийду до вас?
— Дожидала — таємно осміхнулась Мар'яна: — Вчора й позавчора.
Пам'ятаєте, як перший раз під церквою глянули на мене?
Ну, так отоді щось немов торкнуло мене, що ви колись, мабуть, прийдете до нас.
Мар'яна опустила вії.
Підвела голову, подивилась в лице Андрієві гарячими очима. Осяяла його ними, як зорями, опалила.
— Що? — мимоволі хрипко й нишком промовив Андрій.
