він трагично і, схопившись за голову, побіг із сіней.
Настя взяла жмут соломи, кинулась розтоплювати в печі; лагодилась смажити яєшню. Поверталась швидко, мов одмолоділа.
Рипнули двері, на порозі помалу сунула в хату спершу гитара, а далі почтиве обличчя Качана; з осторогою кашлянув:
— Мар'яни Романовни немає тут?
Настя злякано кинулась і одвернулась.
— Та щось їй не добре стало. Занедужала чогось… Прохала вибачить їй, що не може вийти, — казала не повертаючись.
Качан зразу занепокоївся, — увійшов у хату.
— Що-ж їй таке? Може лікаря треба?
— Та ні, — може обійдеться й без цього.
Голова там трохи заболіла в неї, чи що…
Качан із підозрінням подивився на Настю.
Увійшов Микита, сердитий, червоний.
— Мамо, чого йому треба тут, тому дяковичу?
Мати не поверталася й не одповідала — тільки зашарилися в неї щоки й уши.
— Дозвольте, якому дяковичу? — прищурені, запліснявілі очи Качанові підозріло впилися в Микиту.
— Я скажу йому, щоб він ішов од нас, — гарячився Микита.
— Не твоє діло! — одрубала йому мати.
Микита хряснув дверима, вийшов.
— Та-а-ак… — протяг Качан і сів чогось на лаві.
