— Виходить, — кращі прийшли, то Качана можна й за поріг?…
Качан навіть одмінивсь на виду, зблід.
Настя поралась не повертаючись коли печи, мовчала, тільки де-далі більше червоніла.
— Паничі, студенти… так — тягнув Качан. — Тільки глядіть, щоб ті студенти…
— Хай вас чорт візьме всіх! — струхнувши очіпком, грубо кинула Настя.
Сердито тьоригнула рогачем в печі, — всі ви однакові — знаємо чого ходите.
— Ну, що-ж, коли таке діло, ми можемо й піти…
Качан встав із лави, постояв, знову сів.
Очи його швидко моргали й чогось напружувались, видно було, що перед тим, як іти з хати, йому хотілось сказати Насті щось гостре, вразливе. Слова виходили хрипкі, гарячі.
— Мині казали, що баришня по молодости в гріх ускочила… хотів пожаліти, своїм чесним іменем покрити її гріх, аж бачу…
— Бога-ради, не озираючись із серцем одказала Настя, — не було-б де голови втопити…
— Ну, добре-ж… добре… Хм!…
Ну, добре…
Качан урочисто встав, обережно загорнув у хустку гитару і пішов із хати.
На порозі дуже чемно вклонився. Очи поблискували зловісно. Протіг церемонно:
— Найпокойнішої вам ночи…
— З богом! — Чорт не видав вас тут.
Оставшись Настя сама в хаті, кинула поратись, сіла коло столу й склала на грудях
