Декілько парубків зазирали пильно у вікна; в хаті було тихо й темно, видно було, як у друге вікно, що навпроти, одсвічувало знадвору блакитне небо. Біліли подушки на полу, вимальовувалися контури печи.
Парубки пильно розглядали по хаті. Того, що хотіли, вони не бачили, і голосно базікали аби про що.
Аж ось коло того вікна, що з кімнати, радісно зарепетував, залементував хтось на увесь двір:
— Хлопці — сюди! Хрест мене вбий — тут! Хуражка з окардою лежить на столі.
На столі справді виблискував проти вікна на кашкеті срібний значок, невидима рука миттю одсунула його кудись у тінь. Парубки затупотіли під вікнами, і незабаром у вікно товпилось кілька голів.
— Де саме? де?
— Хай я проклятий буду — лежала! — клявся парубок — сховали.
І знову крик:
— Гляньте — цигарку курить!… — у темному кутку кімнати ясно для всіх блиснув необережний огник цигарки.
Закричали, загоготіли, зареготали всі. Сумніву не було. — Тут!
Напільне вікно, що в город, грюкнуло, одчинилось.
— Гу — гуп! — щось у гарбузиння. Встало: плиг, плиг!!.. по заплутах, як здоровенний собака, аж земля загула…
Гамір замовк — раптом в усіх спалахнув мисливський азарт, — мовчки, хвилею завзято ринули вслід:
