По другий бік під зелениною — високий гостроверхий штахет і похмура, зеленим мальована брама. Там за брамою ховаються під тополями старовинні князівські будинки… Вгорі над усім — синє-мурове небо з гарячою золотою у йому ватрою — вліточним сонцем.
В холодку під брамою, як дві квітки — двоє дітей: у білому з торбинкою за плечима, пастушок з батіжком, і в блакитному з золотою куценькою косою на голові дівчинка-панна. Він, засмажений, як жук, скидається на мусяжеву статую, панна з білим прозорим лицем видається на зеленому тлі за куклу з живими очима. Очи в неї горять од цікавости, як не займуться, сама вона не встоїть на місці…
Дивний невиданий цей запилений хлопчик, син Федота-рибалки, що його хата на курячій ніжці стоїть над водою в балці. Босі ноги у хлопчика поколоні, штанці полатані і в торбинці житній хліб, проте так тільки здається, що він такий собі пастушок, а справді — він великий чарівник-ворожбит. Йому відомі всякі чари, він знає всі зілля. Він має в себе живу й мертву воду, знає, де позакопувані лежать скарби в землі, знає, коли і де цвіте папоротневий чароцвіт, знає, як його зірвати.
Ось він собі вихльоскує недбайливо батіжком і так, ніби без усякої охоти, як річ давно всім відому, починає розповідати їй про літун-зілля, що сушиться у його вдома на горищі. Коли потреш того зілля в руці і понюхаєш один раз — полетиш понад землею, понюхаєш двічі — полетиш у половині дерева, коли тричі — летітимеш з деревами врівні.
170
