— Слухай сюди, Наталю — схвильованим, урочистим голосом промовив Яків: — я випустив крилаті дракони і вони знищять прокляте гніздо старої Яги. — Ти будеш на волі…
— Що таке сталося, Яша, я не врозумію тебе? — спитала вона здивована і занепокоєна… — Які дракони? яке…
І відразу змовкла: одежа на Якові, його обличчя чогось стало виявлятися, прояснятись. Червоними виблисками світилися у його над головою листочки з дикого терену, кущ вияснявся, мов на світанку.
Мов хто сіпнув Наталю за поли — повернулася назад…
— Ой! Ой!.. — коротко крикнула вона… Острах замер у неї в очах. Високо піднімаючи темряву над садом, із стогів і ожертів вихвачувся вгору, як казковий звір — крилатий огонь, кидав полум'я кудись під небо, мов переборну корогов… Стиха, сполохано, далі дужче і дужче і незабаром гудом загув вітер; здіймалась трискотнява. Все дерево в саду здалось ожило, мов сліпими очима замиготіло листям, жахно замахало гіллям, мов руками.
— Що ти зробив? Що це задумав? — Важко дихала, позирала на огонь і в її очах крізь острах проглядало щось незнакоме Якову, чуже, гостре.
Огонь шулікою перелітав на стані і комори, розливався, як море. Мов панським гнівом — огневими вилисками заяскрились темні вікна будинків. Десь калатав у клепачку, скілько було сили, сторож. Щось закричало на сполох.
188
