За те довге парубкування в його назавжди були готові всякі балачки. Дівчата инколи обзивалися словом на його мову. Хлопці мовчали, мов води в рот набрали. Увіходити в розмову з таким досвідченим супротивником їм, по всьому видно, — молодняку першого гуляння, було трохи боязно. Проте свого місця — близько коло дівчат, вони трималися уперто, і як тільки Макитра намагався ближче нахилитися до дівчини, хлопець їживсь і плечем захищав її.
Макитра немов ненавмисне ростебнув пальто й почав росправляти на шиї шовковий галстук. Ніхто й не глянув.
Далі Макитра, не кидаючи розмови, достав годинника на срібному ланцюжкові, глянув на його, й не ховаючи, став ним бавитись проти місяця.
Хлопець глянув, зітхнув і схилив голову. Далі на зло Макитрі зразу обгорнув дівчину й став тиснути до себе. Дівчина покірно схилилась до його, та так і влипла. Макитра сердито сховав годинник і почав затуляти пальтом свій галстук.
— Трам… тара-ра-ра-рам — замимрив собі під ніс Макитра.
Змовк. Став надумувати щось. Хлопці тим часом нишком пошепотіли з дівчатами, далі повставали і почали прощатись.
— Чого-ж це ви так рано? — спитав їх Макитра.
— Завтра нам чуть-світ треба на роботі бути, — суворо одмовив один.
Дівчата повставали слідом за ними.
