— А ви-ж куди? — стурбувався Макитра.
— Нам теж треба завтра рано вставати.
Макитра почав умовляти дівчат ще посидіти.
— Ще-ж зовсім рано, — благав він, — скрізь по хатах світиться, — посидьте трохи, я вам розкажу щось ловке-ловке.
Дівчата непомітно зглянулись і осміхнулись.
— Ні, вже, Петро Митровичу, хай посидимо иншим часом, приходьте ще коли-небудь…
— Конфектів принесіть, — лукаво засміялась друга. — Иншим носите.
Макитра важко зітхнув і став прощатись.
Одійшовши з півгону, він озирнувся назад: стоять всі в купі, не розходяться. Трохи згодом озирнувся знову — сидять вже всі рядочком на лавці, не розходяться, як і перше сиділи. Гірко стало старому бурлаці, насунув козирка на очи й поволікся улицею помалу-помалу. Минувши кінець улиці, Макитра спинився: куди-ж далі?
Подумав-подумав, понуро повернув на Борисівку розшукувати Семенця.
Улицею іде гурт хлопців. Попереду Семенець, розмахуючи полами од пальта. Парубота поспішала слідом.
— Що-ж, хлопці, — тіг помалу хтось із хлоп'ячого гурту, — в базарі він нам покаже дулю, та й тим одбуде: хай зараз дає.
— Та що-ж це ви не ймете мені віри, чи як? — бадьорився Семенець, — по-товариські, так по-товариські.
— Ну, то хоч покажіть, — договорялися хлопці, — може у вас грошей немає.
