Семенець трохи подумав:
— Як правду вам казати, хлопці, то при мині таки немає ні копійки. В базарі я заскочу додому й винесу вам.
— Еге! — разом загули хлопці і в одну мить стали грізною коло його стіною…
Семенець виступав уперед і намагався стати ближче до вікна коло чиєїсь хати.
Знаєте, що я вам скажу, хлопці — заговорював їх Семенець, — ми зробимо так, щоб було добре і для вас і для мене…
— Ну-ну кажіть — нетерпляче підступали до його парубки.
— Будемо так казати, — розтягував Семенець, озираючись і підступаючи спиною до вікна, далі вирівнявся і зіпнув на все горло:
— Рятуйте!
Всі хлопці зацитькали на його.
— Заждіть, — може ще помиримся, — умовляли вони його: — давайте ваші часи в заклад, то ми й подождемо.
Семенець дивився кудись поверх їх голів. Потягнув цигарки, пустив задумливо димок, подумав.
— Пожар! — зарепетував він знову скільки було сили. Хлопці, втерявши надію на могорич, зразу вкрили його й почали похапцем садити чим попало. По улиці оддавалася луна, немов десь баби прачами вибивали білизну.
З хати одчинилося вікно, визирнула закудлана та заспана голова. Послухала трохи, потім спокійно обізвалась:
— Добре дайте йому, хлопці, сукиному синові, хай не туманить серед ночи людей.
