— Петя!
— Чого, Гриша?
— Ти один у мене друг, один порадник на всьому світі: повчи мене ти своєю чесною рукою. Добре повчи, не жалуючи. — І Семенець схилив голову.
Незабаром Микитра куйовдив чуб на дружній голові. Семенець шипів, ахкав, приказував:
— Ще! ще! — ху! тепер буде. — Підвів блаженне лице.
— Лехко стало, хоч лети…
— Ну, тепер, Гриша, ти мене, добре?
Тоді Семенець взявсь за Макитру: в один бік за чуба, в другий — вим'яв, виволочив, скільки сам знав.
— Ну, що, Петю, правда полекшало?
Макитра оддихався, мов вийшов із парні.
— Ху!…
— А тепер поцілуємось — і хай нас бог прощає.
Друзяки поцілувались…
І к світові ішли улицею обнявшись, одежа зім'ята, викачана, козирки на потилиці. По сонних уже улицях лунала пісня п'яна й щира:
Гей, чумаче, чумаче,
Життя твоє собаче,
Та життя-ж твоє собаче…
