Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 2 (1927).pdf/240

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

казала Тетяна; проте віри щирої, наївної було в неї мабуть більше, ніж слід. Те чарівне слово, як блискавиця осліпило її. Разом із нею і нас…

Легко зробилося надзвичайно. Хотілось вірити й вірилось в людей, в талант Тетяни, в науку, в свої сили, в свої ясні, радісні, прийдущі дні.

Ніби серед будня несподівано свято собі нарядили. Були, як п'яні, пустували, як діти, без ладу співали, без потреби реготалися; будували плани. Розмовляли про те, як будемо колись культуру на села переносити.

— Ге-ге! — сміявся Андрій, — пустіть но мене тільки туди, а я тую культуру на плечах, в кропив'яному мішку додому притербічу!

Реготали:

— В саквах…

— На драбиняку!

— Гей-гей, — гукнув на всі груди кудись у поле, — одмикайте замки, одчиняйте брами, посланці з хуторів ідуть!

Із вікна сполохано визирнула заспана скуйовжена голова шкільного діда:

— Що таке?

Павза. Регіт, мов тріснула в повітрі й іскрами розсипалась ракета.

Згодом.

— Ну, то як, Тетяно? Не зігнемося? Понесемо? У вас-же сила — талант. Ви багато зможете. Чи може…

В Андрія неспокійно спалахнув в очах рев-