— А де-ж ваші, діти, тато та мама?
Переглянулись діти: зовсім не страшний. Одказали чемно: там і там.
Далі осміліли:
— Це ви прийшли до нас того, що ми вас кликали?
— Того-ж, того.
— Ви мороз?
— Мороз.
Пошепотіли діти між собою, та вже й у играшки з морозом.
— А ви-ж не поморозите нашої пшениці? — хлопчик.
Сміється мороз:
— Як дасте куті з медом, тоді не поморожу.
Дівчинка й собі:
— А ви нас не подавите? — Та й сховалась за комін, прищулилась, і язичок прикусила: слухає.
— Ні, діти, я таких не давлю.
Сидить на лавці, жартує, гостинцем манить дітей з печи, що в лісі у зайця одняв.
Аж і батько в хату:
— А хто це тут гомонить із вами?
Діти: стриб-стриб! з печи, батька за поли, шепотять:
— Тату! Тату! Хто це такий прийшов до нас?
— А ось побачимо! — бере, світить каганець.
А той з лави:
— Чи приймете за гостя, чи може з хати проженете?
— Коли добрий чоловік, — приймемо, а
