їм краю, і мають чорні маки — одні од других буйніші, одні од других чорніші.
І тьмариться світ од них, і темніє в очах.
Величній храм гаснув і блід в синій мертвячій імлі; полиняли, як ганчірки його блакитні, темно-зелені шовки, постиралось і почорніло срібло на узорах, гилля і квітки зів'яли… І лежать розкидані, на шматки побиті, повергнуті в порох його божественні статуї; ті найдивніші з усіх див на світі, в очах яких найдорожчими каміннями горіла жива мисль.
Синіє в синьому промінні на галявині, як на смітнику манекен без голови; розкидані по бур'янах поодбивані руки й ноги, глиняний бюст одсвічує скляними очима.
І не кричить ніхто, на порятунок не голосить: ні голосів гніву, ні гуків обурення…
Тиша страшна, моторошна, в якій оддаються і задавлені крики, затоптана гордість, погашена совість. Свіже злочинство дише і німо святкує перемогу
І тільки на руїнах спустошеного храму, серед огиженої краси його й осміяних святощів, серед німої пустині живими запалали мовчазні, чорні маки — сумні, священні квітки.
Горять і блищять, як огонь гнівних фанатичних очей
Кари! Кари!…
Гур-рур… гремить в опустілому храмі самотній переможний вистріл важкої гармати.
Сонні бори — темні полчища чорних стя-
