не вщухала і не увіходила в свої береги. Бурсачня розсипалась уже по заснулих улицях села і дала собі волю. Чинили, що тільки в голову прийде: одні випускали із ставу воду, ламаючи заставки, другі спихали з гори в Тетерев величезне каміння, завмираючи од радощів, коли кусок скелі рушав з місця, і під ним стугоніла і тряслась земля. Двоє приятелів, що прозивалися — один Вовк, а другий Хвіст, — осяяні вищим натхненням, викинули нечуваний ще в бурсацьких сагах жарт: взяли за боки маленьку крамничку семинарського постачателя Мошка, крамничку, яку Мошко голосно взиває „магазином“, і з усим крамом, що там був, одтарганили кудись геть за село — „украли магазин“, як вихвалялись перед товаришами.
— Гоп-гоп-о-п! — по селу і за селом розлягався часом могучий, безтурботний радісний вигук…
Пізно…
У великі вікна бурсацької опочивальні світить місяць з гори.
Мороз примурував шибки, і вони сяють, як розмережані лихтарі. Здається, — підвіконня густо заставлене зільниками, що прозора стума од їх стоїть в опочивальні.
Долі одпечатувалися синіми квадратами місячні вікна, а на шибках у їх лежали нерухомі тіні од волохатих гілочок і сучечків, ніби хто понакидав туди срібного лому.
Бурсаки не спали. Де-хто обгорнутий ковдрою, а як хто — в одній білизні, позбивались вони в гуртки коло двох-трьох ліжок і наперебій, гаряче, хоч і стиха, розповідали події, що
