Та як почав, як почав.
Регочуть, аж хитаються.
— І де він там вичитав такеє?
Хтось через плече зазирнув йому в книжку і знову — в регіт:
— В його й книжка догори дриґом.
— То ти не вмієш іще читати, Мишко?
— Цієї зими папа найме мені гебернатку, буде вчить мене. І фартапяно купить… Я буду музикант.
Усі серйозно перезирнулись:
— Он як… — Далі й собі:
— А в нас, казала Параска Калістратовна, оцей буде професор, а цей — інженір, а оця і оцей і оцей — це будуть артисти.
Мало не всі в будинку, як визначала сама Параска Калістратовна, були майбутні великі люди. Всі, що на їх вказували, заклавши руки за спину, спокійно хитали головою, вважаючи, очевидячки, все за їх сказане за всім відому, непохитну істину.
Потім хвастались:
— Еге! у нас не аби-який будинок — ми й французьку-німецьку мову учимо!
Один витіг із-під шафи обдертий підручник, вибив об коліно пилюгу з його, почав розгортати:
— Ось, дивися, Мишко, — оце — дер-штуль, а це…
…Почали вибивати кописткою у битий чугун — дзвоник мусить бути. Всі зразу кинулись, усе покидали і, як та галич, з вереском, з криком, ринули в столову:
— Обідать!
