Мишко стояв на порозі.
— Мишко, іди й ти до нас обідать!
Мишко затурбувався:
— Ні, я не хочу! Це я так, подивитись.
— Чому? У нас сьогодня на обід дер-зуп — без хліба, без соли й без круп, а за те з кістками.
Коло великого щербатого казана стояла підтикана чергова з битим черепком, замість ложки. З казана випірали костомахи, ніби в той „… der Suppe“ вперли цілий коров'ячий кістяк. Пара йшла, як із жлукта.
Кличуть:
— Іди, Мишко!
Мишко тихо:
— Я вже обідав.
Хтось цікавий:
— А що-ж було у вас на обід?
— Борщ із м'ясом, і каша молошна, і чай з булкою в накладку і…
Мишко ковтнув слиню й замовк.
… Обідали. Здавалося, парив дощ: шуміло, плюскотіло, тріщали кістки, торохтіли миски. Ніяких розмов: лусне десь по лобі ложка, хтось із малих кусне сусіда за ухо, — короткий виск, — і знову до роботи.
Мишко стояв, схилившись на одвірок, нахмурений. Все одхиляє убік голову, ніби на той обід і дивитись не хоче. Тільки в горлі у його кавкало, мов-би глитав великі камінці.
На дворі завечоріло. Засвистів, заплакав у холодній грубі вітер, загрюкала на будинку
